Опера-цирк «Вавилон» у задумах режисера Влада Троїцького і композиторів Романа Григоріва та Іллі Разумейка планувалась як театрально-музичне видовище, що стане брендом та відкриттям фестивалю «Гогольfest. Вавилон».

Власне, так все і сталось, але… Єдине, що викликає заперечення, це той факт, що апокаліптичний настрій стосовно української театральної сфери після перегляду вистави розвіюється. Натомість з’являється відчуття впевненості у тому, що потенційні можливості нашої культури – це і зброя, і шанс бути почутими та гідно оціненими у всьому світі. Отакий рівень цього глибокого і фантастично яскравого театрального дійства.

А поєднання таких різних жанрів, як опера і цирк, живі ляльки та віджеї – додали впевненості у тому, що талановита людина може створити те, що буде цікавим і затребуваним серед глядачів будь-якого віку і соціального статусу. І найкращим підтвердженням моїх вражень є аншлаг і присутність дітей, які були зачаровані видовищем.

Але візуальний і вербальний ряд у цій виставі – не основні. Адже враження підсилено експериментом музичного супроводу, який метафорично відображає перекази сторінок шумерської історії та апокаліптичність Вавилону. Тема змішання мов та народів широко розкрита завдяки міксовому супроводу контрастних музичних стилів: авангард та рок, тріп-хоп та шаманський фольклор у поєднанні з сонорними інтерлюдіями та алюзіями. Та ще різноманіття вокальних технік – від класичного до горлового співу, який заводить уяву в найвіддаленіші куточки Сходу і повертає звідти вкрапленням джазових композицій, що свідчать про свободу і світло…

І ця «родзинкова» поліфонічність оздоблена звучанням унікальних і старовинних музичних інструментів, котрі максимально підсилюють зорову уяву глядача, створюючи химерний звуковий Всесвіт. Тож голосна заява про те, що народилась сучасна українська барокова опера, отримала всі нагороди, тобто голоси шанувальників саме на фестивалі.

Та й далі… Бо ж біблійна легенда про конфлікт людини з Богом стала лише канвою у роздумах режисера про наше сучасне життя та проблеми урбанізованого людства. Музичну складову супроводжують тексти сакрального змісту і мелодії, які є вироком шумерському Вавилону, але оздоблені мажорними акордами, тож дають відчуття надії сучасному людству. Адже воно побудувало цивілізацію і здатне осмислити все, що було і є помилковим та правильним протягом усього історичного процесу свого розвитку.

Це так, між іншим – про мистецтво. А ті, кому пощастило почути і побачити це дійство, повертались у той вечір особливо задумливими, немов блаженними від роздумів, що переповнили душі й голови. Багато говорити після такого може лише той, хто потрапив не туди і не на ту локацію. Адже театральна публіка особлива, й у столиці – досить перебірлива.

Можливо, на когось із театральних критиків «Вавилон» від Влада Троїцького та його команди справив інше враження. Можливо, хтось «недоїв» у той вечір чи недоотримав очікуваної дози «кайфу» від видовища. Можливо все, коли в головах – апокаліпсис від суцільних стресів. І не кожен здатен адекватно оцінити те, що хочуть донести і порадити люди, які не лише так само живуть у наших камінно-асфальтних нетрях з усіма їхніми проблемами, але ще й можуть допомогти (не хочу пафосних слів про порятунок). Визначитись із пріоритетами і ставленням до того, що у наш час дає нам Бог як суддя.

Леся Самійленко, «Культура і життя»

http://cultua.media/